<< Предыдушая Следующая >>

Нодулярний дерматит

Нодулярний дерматит (Dermatitis nodularis bovum, шкірна бугорчатка, вузликова екзантема) — вірусна хвороба великої рогатої худоби, що характеризується лихоманкою, утворенням типових вузликів (горбиків) у шкірі, генералізованим лімфаденітом, набряками підшкірної клітковини, внутрішніх органів та кінцівок, ураженням очей, слизових оболонок травного каналу й дихальних шляхів.

Історична довідка. Хворобу вперше зареєстрували в 1929 р. у Замбії Мак-Дональд і Морріс. Заразний характер нодулярного дерматиту довів у 1945 р. Бакстром. В 1944 р. спалахи хвороби спостерігались у Південно-Африканській Республіці та Ботсвані, в 1945 р. У Південній Родезії, в 1946 р. — у Свазіленді та Мозамбіку. Приблизно в цей самий час хвороба з’явилась на території Намібії та Малаві, де захворіло 8 млн голів великої рогатої худоби. Влітку 1954 р. почалася нова епізоотія хвороби, яка охопила Південно- Африканську Республіку, Мадагаскар, Конго, Кенію, Уганду та інші країни Африканського континенту. В 1976 – 1980 рр. Нодулярний дерматит реєструвався у 29 країнах Центральної та Південної Африки. Економічні збитки, яких завдає ця хвороба, пов’язані зі зниженням продуктивності худоби, погіршенням якості шкіри, порушенням відтворювальної функції у корів та биків.

Збудник хвороби. Від хворих на нодулярний дерматит тварин ізольовано віруси, які на основі різної вірулентності, імуногенності та цитопатогенної дії розподілено на три типи — Orрheling (BLD), Allerton i Neethling. Основним збудником нодулярного дерматиту вважається вірус типу Neethling, що належить до родини Poxviridae.

За морфологічними властивостями цей вірус ідентичний збуднику африканської віспи овець та вірусу віспи кіз. Віріони мають форму цеглини з заокругленими краями, розміром 180 ? 350 нм. Вірус добре культивується на хоріоналантоїсній оболонці 5 – 7-денних курячих ембріонів, спричинюючи на її поверхні дрібні віспоподібні ураження (віспини), а також у первинних культурах клітин нирок і тестикул телят й ягнят. Цитопатогенні зміни в заражених культурах клітин розвиваються дуже повільно (не раніше 14-ї доби), однак уже через 24 год виявляються веретеноподібні утворення, а згодом і цитоплазматичні тільця-включення.

У разі експериментального зараження цим вірусом у великої рогатої худоби через 1 – 2 доби з’являється гарячка, болюче опухання місця ін’єкції та регіонарних лімфатичних вузлів. У шкірі розвиваються глибокі некротичні процеси зі значною інфільтрацією тканин моноцитами й гістіоцитами, що містять цитоплазматичні тільця- включення. Вірус Neethling досить стійкий у зовнішньому середовищі. В уражених ділянках шкіри зберігається не менш як 33 доби, у спермі — 22 доби, у слині — 11 діб, у крові та внутрішніх органах — 4 доби. Холод консервує вірус, при 4 °С він зберігається до 6 міс. Витримує неодноразове заморожування та відтавання. Прогрівання вірусу при 37 °С впродовж 5 діб не знижує його вірулентності.

Епізоотологія хвороби. Нодулярний дерматит поширений у Південній та Екваторіальній Африці, де уражає лише велику рогату худобу, буйволів і зебу. Тварини інших видів і людина до збудника цієї хвороби не чутливі. Частіше уражається і тяжче хворіє худоба європейських порід, лактуючі корови, виснажені тварини та молодняк. Легко перехворюють тварини місцевих порід, загибель серед них становить лише 1 – 4 %.

Джерелом збудника інфекції є хворі, перехворілі й латентно інфіковані тварини-вірусоносії. З організму інфікованих тварин вірус виділяється з відторгнутими клаптиками ураженої шкіри, слиною, носовими витіканнями, спермою, молоком та кров’ю. В ущільнених шкірних вузликах вірус міститься впродовж 120 діб з моменту їх утворення, у спермі — до 60 діб після клінічного видужування. Резервуар збудника інфекції в природі не з’ясований. Механізм передавання збудника хвороби остаточно не встановлений. Вважається, що вірус передається трансмісивним шляхом — комарами, москітами та мухами-жигалками. Можливе передавання збудника й при безпосередньому контакті хворих і здорових тварин, статевим шляхом, у телят — через контаміноване збудником молоко.

Нодулярний дерматит є висококонтагіозною хворобою. У свіжих осередках хвороба проходить у вигляді епізоотій, виникає раптово і одночасно в кількох стадах, які можуть знаходитись на відстані багатьох десятків і сотень кілометрів. У ряді країн Африки хвороба має стаціонарний характер, проявляється у вигляді невеликих спалахів та спорадичних випадків. Захворювання реєструється переважно у низинних місцевостях, у вологу й теплу погоду, має виражений сезонний характер. У літній період, який у Південній Африці припадає на грудень — лютий, трапляється 47 % річних спалахів, у березні — травні — 30 %, у червні — серпні — 10 %, у вересні — листопаді — 13 %.

Захворюваність становить 30 – 75 % (рідко 100 %), летальність — 10 %.

Патогенез. Має деяку подібність до віспи, однак в розвитку шкірної вузликової екзантеми бракує чіткої стадійності. Спочатку вірус репродукується на місці проникнення в організм, потім кров’ю заноситься в чутливі епітеліальні клітини шкіри, слизової оболонки травного каналу й дихальних шляхів, де спричинює типовий вузликовий процес. Масова поява вузликів на шкірі спостерігається на 7 – 20-ту добу після зараження.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 3 – 14, частіше 7 діб. Перебіг хвороби підгострий та х р о н і ч н и й. Продромальний період короткий, стертий, особливо під час появи перших випадків хвороби. У захворілих тварин спостерігається пропасниця (до 40 °С), гіперемія і набряки слизових оболонок ротової й носової порожнин, статевих органів, виділення з очей і носа. В ділянці підгруддя, вимені та кінцівок розвиваються набряки, хода стає скованою. Хворі тварини відмовляються від кормів, швидко худнуть, у них різко знижуються надої. Поверхневі лімфовузли різко збільшуються в розмірі, мають вигляд пухлин, іноді абсцедують.

Невдовзі після підвищення температури тіла на шкірі в ділянці шиї, голови, грудей, черева, кінцівок та вимені з’являються щільні округлі або ледь видовжені вузлики з плоскою поверхнею, діаметром 0,5 – 0,7 см, заввишки до 0,5 см, які добре помітні у тварин з короткою шерстю, легко промацуються пальпацією. Кількість вузликів коливається від кількох десятків до кількох сотень. Через деякий час по краях вузликів починає відділятися епідерміс, а в центрі утворюються характерні впадини з некротизованою щільною тканиною, що відмежовуються від здорової тканини валиком з грануляційної тканини завширшки 1 – 3 мм.
На 7 – 20-ту добу некротизована тканина секвеструється, підсихає й відпадає. Порожнина заповнюється грануляційною тканиною і заростає непігментованою шкірою з шерстю. В разі ускладнення процесу секундарною інфекцією утворюються виразки, несеквестровані вузлики ущільнюються і надовго, іноді впродовж років, залишаються в такому стані. У процесі одужання набряки й вузлики зникають, шерсть на уражених ділянках випадає, шкіра тріскається, відпадає клаптиками («клаптикова хвороба шкіри»), поступово замінюється новою.

При нодулярному дерматиті у лактуючих корів часто уражається вим’я, крім набряку на ньому часто утворюються вузлики. Молоко стає густим, має рожевий відтінок, видоюється краплями, при нагріванні застигає у вигляді гелю. Тільні тварини можуть абортувати, у бичків розвивається статева стерильність, у буйволів уражається мошонка. При тяжкому перебігу хвороби спостерігаються значне ураження слизових оболонок органів дихання (трахеїт, аспіраційна пневмонія) і травного каналу з утворенням щільних округлих ерозій та сіро-жовтих некротичних бляшок, наступним нагноєнням і появою виразок. З ротової порожнини хворих тварин виділяється густа, тягуча слина, з носової порожнини — гнійний слиз зі сморідним запахом.

Виразки та набряки дихальних шляхів зумовлюють утруднення дихання, а в тяжких випадках навіть загибель тварин внаслідок асфіксії. Уражаються також очі. На повіках утворюються ерозії та виразки, рогівка мутнішає, настає часткова або повна втрата зору.

У разі ускладнення бактеріальною інфекцією можуть уражатися також суглоби, легені та інші органи. Хвороба триває близько 4 тижнів, з ускладненнями — значно довше. Прогноз за неускладненого перебігу сприятливий. У тяжких випадках може настати загибель.

Патологоанатомічні зміни. Характеризуються вузликовими ураженнями шкіри та м’язів, які являють собою розрослу сполучну тканину або вершкоподібний ексудат. Лімфовузли збільшені, набряклі, соковиті на розрізі. Під вісцеральною плеврою та капсулою селезінки, на печінці, слизовій оболонці рубця спостерігаються крововиливи діаметром до 1 см, іноді вузлики розміром 2 ? 3 мм. Легені набряклі, в них також виявляються сполучнотканинні вузлики. Слизова оболонка сичуга дифузно запалена, на ній у ділянці дна і пілоруса бувають виразки. Постійно спостерігаються ознаки ентериту й крововиливи в слизовій оболонці кишок. Під час гістологічного дослідження виявляють некроз епідермісу й сосочкового шару дерми за типом каріорексису та пікнозу. Діагностичне значення має виявлення в цитоплазмі гістіоцитів, епітеліальних і м’язових клітин, специфічних тілець-включень розміром 2 – 10 мкм, що мають круглу або овальну форму, забарвлюються еозином у пурпурово-червоний колір.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних, клінічних, патологоанатомічних даних та результатах лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає виділення та ідентифікацію збудника хвороби, гістологічні дослідження та проведення біопроби на сприйнятливих тваринах. З метою досліджень від загиблих або забитих з діагностичною метою хворих тварин відбирають шкірні вузлики, поверхневі лімфовузли, сперму, слину, а в період підвищеної температури тіла і кров. Для вірусологічних досліджень патологічний матеріал направляють у «забуференому» 50 %-му розчині гліцерину, для гістологічних досліджень — у 10 %-му розчині формаліну.

Виділення збудника хвороби проводять у первинних культурах клітин нирок телят, ембріонів овець, тестикул молодих бичків і баранчиків. Репродукція вірусу в клітинних культурах супроводжується характерними цитопатогенними змінами в моношарі та утворенням цитоплазматичних еозинофільних тілець-включень. Ідентифікацію ізольованого вірусу здійснюють за РН та РІФ з діагностичними сироватками. Специфічність культурального вірусу підтверджується біопробою на телятах, коровах, вівцях, кролях, морських свинках та новонароджених мишенятах, які різною мірою сприйнятливі до того чи іншого типу збудника. Вірус нодулярного дерматиту вдається швидко виявити також за допомогою електронно-мікроскопічного методу прямого дослідження ураженої шкіри за Парсеном (1963).

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення дерматофільозу, шкірної форми туберкульозу, віспи корів, шкірних уражень комахами. При дерматофільозі ураження шкіри локалізуються на поверхні, не мають чітких меж, під час мікологічних досліджень виявляють грибок. Ш к і р н а форма туберкульозу характеризується появою підшкірних вузликів лише по ходу лімфатичних судин у ділянці шиї й кінцівок, не буває пропасниці. Віспяні ураження у корів локалізуються на дійках вимені, віспини просочені кров’ю і тому мають синьо-чорне забарвлення. В разі укусів комахами шкіра лускається в центральній частині вузликів, а не по краях, як при нодулярному дерматиті.

Лікування. Специфічних засобів лікування нодулярного дерматиту не запропоновано. Проводять симптоматичне лікування, поліпшують умови утримання тварин, забезпечують повноцінну годівлю їх вітамінізованими кормами. Для профілактики секундарних бактеріальних інфекцій використовують антибіотики та сульфаніламідні препарати.

Імунітет. Після перехворювання на нодулярний дерматит тварини впродовж одного року стають нечутливими до повторного зараження. У Кенії для активної імунізації великої рогатої худоби проти нодулярного дерматиту використовують вірус віспи овець із штамів Кедонг і Ізіоло, які вирощують у первинній культурі клітин тестикул баранчиків або на хоріоналантоїсній оболонці 7 – 8-денних курячих ембріонів. Підшкірне введення цих віспяних вірусів забезпечує стійкість худоби до вірусу Neethling впродовж одного року. У Південній Африці для активної імунізації великої рогатої худоби застосовують живу культуральну вакцину з атенуйованого вірусу Neethling.

Профілактика та заходи боротьби передбачають запобіжні дії проти занесення нодулярного дерматиту з неблагополучних щодо цього захворювання держав. У стаціонарних зонах тропічних країн насамперед проводять захист худоби від нападу кровосисних комах та профілактичне щеплення сприйнятливих тварин. У разі виникнення хвороби в раніше благополучних регіонах негайно здійснюють забій усіх хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин, ретельну дезінфекцію та дезінсекцію, проводять усі карантинно-обмежувальні ветеринарно-санітарні заходи.
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =

Нодулярний дерматит

  1. Контактный дерматит
    Контактный дерматит может быть обусловлен как иммунными, так и неиммунными механизмами. В первом случае говорят об аллергическом контактном дерматите, во втором — о простом контактном дерматите. Распространенность контактного дерматита в США в 1972—1974 гг. составила 13,2 на 1000 человек. Контактный дерматит составляет 10% всех кожных болезней и более 90% — профессиональных кожных болезней.
  2. Дерматит
    Дерматит (dermatitis) – воспаление всех слоев кожи. Классификация. По этиологическим и клиническим признакам различают следующие основные виды дерматитов: травматический, околораневой, медикаментозный, термический (ожог, отморожение), рентгеновский, бородавчатый, некробациллезный, бардяной и паразитарный (чесотка, стригущий лишай и др.). По течению дерматиты бывают острые и хронические.
  3. АТОПИЧЕСКИЙ ДЕРМАТИТ
    Атопический дерматит (атопическая экзема, синдром атопической экземы/дерматита) — хроническое воспалительное заболевание кожи, сопровождающееся зудом, которое в типичных случаях начинается в раннем детском возрасте, может продолжаться или рецидивировать в зрелом возрасте и приводит к физической и эмоциональной дезадаптации пациента и членов его семьи. Атопический дерматит в детском и взрослом
  4. Аллергический дерматит
    Аллергический дерматит возникает у тех лиц, кожа которых приобрела повышенную чувствительность к тому или иному химическому веществу, т.е. сенсибилизировалась по отношению к определенному аллергену. В результате этой сенсибилизации развивается реакция замедленного типа. Аллергенами могут быть самые разнообразные химические вещества, которые встречаются как в быту, так и на производстве. Это
  5. Себорейный дерматит
    ОПРЕДЕЛЕНИЕ Себорейный дерматит представляет собой поражение кожи в виде гиперемии и отрубевидного шелушения, более выраженного в естественных складках кожи. КОД ПО МКБ-Р 83 Другие изменения наружных покровов, специфичные для плода и новорождённого. ЭПИДЕМИОЛОГИЯ Отмечается у 30-50% здоровых новорождённых. ЭТИОЛОГИЯ Этиология не установлена. У большинства детей себорейный дерматит не является
  6. Пеленочный дерматит.
    Пеленочный дерматит (опрелости) - пример локального заболевания кожи, характеризующийся смешанной макулопапулезной и везикулезной сыпью как результат дефектов ухода (длительный контакт кожи с мокрыми пеленками, аммиачное раздражение, инфекция и пр.). При пеленочном дерматите обычно не бывает повышения температуры тела (лихорадки). Локализация сыпи: область ягодиц, паховые складки (отсюда
  7. Атопический дерматит.
    Атопический дерматит - одно из наиболее часто встречающихся заболеваний у детей, имеет аллергическую природу (вызывается аллергенами - чаще всего пищевыми) и поражает кожу и слизистые оболочки. Следуя схеме диагностики заболеваний, сопровождающихся экзантемами можно отметить следующие признаки атопического дерматита. Лихорадка для заболевания не характерна. Сыпь. Поражения кожи характеризуются
  8. Атопический дерматит
    С появлением в окружающей среде огромного количества веществ, попадающих в организм человека, его иммунная система испытывает высокие нагрузки, защищая организм от чужеродных для него веществ. Атопический дерматит — это мультифакторный дерматоз с наследственной предрасположенностью, развивающийся у 80— 85% детей на первом году жизни, характеризующийся нарушениями иммунной системы, функциональными
  9. Атопический дерматит
    Термин «нейродермит» впервые ввели Brocq, Jacquet в 1891 году для заболевания кожи, появившегося в результате расчесов на местах первично развившегося зуда. В зарубежной литературе данное заболевание стало трактоваться термином «атопический дерматит», предложенным Coca и Cooce (1923) и Wiese и Sulzberg (1933). Под атопией понимают наследственную предрасположенность к аллергическим реакциям в
  10. Атопический дерматит. Этиология, патогенез, клиника
    Атопический дерматит – это наследственно обусловленное хроническое заболевание всего организма с преимущественным поражением кожи, которое характеризуется поливалентной гиперчувствительностью и эозинофилией в периферической крови. Этиология и патогенез. Атопический дерматит относится к мультифакторным заболеваниям. Наследуемая предрасположенность к атопическим заболеваниям реализуется под
  11. Атопический дерматит у детей
    Код протокола: 09-1076 Профиль: педиатрический Этап:стационар Цель этапа: 1. Устранение или уменьшение воспалительных изменений на коже и кожного зуда. 2. Восстановление структуры и функции кожи (улучшение микроцирку­ляции и метаболизма в очагах поражения, нормализация влажности кожи). 3. Предотвращение развития тяжелых форм заболевания, приводящих к снижению качества жизни больного и
Медицинский портал "MedguideBook" © 2014-2019
info@medicine-guidebook.com